Ordo. “Про ФОС. Частина ІІІ”

“Орден” ( Ordo) – ( лат. Ordo – порядок) спільнота осіб, пов’язаних спільною метою і особливими правилами життя. В католицькій церкві є одним з двох типів релігійних інституцій, головна форма посвяти. Інша форма – це Конгрега́ція (згромадження).

Суттєва різниця між двома типами це те, що в ордені згідно визнання Церкви складаються урочисті обітниці, а в згромадженні прості. Хоча це тонка межа, так як,  в ХХ ст. деякі згромадження випросили собі дозвіл складати урочисті обітниці, по крайній мірі – “бідності”. Урочистий обіт поєднується зі свого роду самопожертвою і складається під час Євхаристії (св. Тома з Акв.). Хто дає урочисту обітницю, той остаточно присвячує себе службі Богу (Лємкуль). Від урочистих обітниць може звільнити лише Папа, зважаючи на дуже поважні причини. Той, хто хоче дати урочисту обітницю, спочатку повинен відбути протягом року новіціат, а відтак дати спочатку на три роки звичайну обітницю (Пій IX, 19. III. 1857). Від звичайних обітниць може звільнити єпископ або настоятель монашого чину.

Мета орденів полягає у тому, щоб служити Ісусу Христу більш близько, додержуючись біблійної чистоти, аскетизму та покірливості. Вони зв’язують себе такою формою життя, укладаючи обітниці згідно з нормами церковного закону.

Уділити спільноті статус “ордену” може тільки Папа, і востаннє це відбулося у 1673 році, засновуючи Орден Вифлеємського Братства. Після цього всім іншим громадам Церква уділяла статус конгрегації(згромадження). Тому, подекуди вважають, що статус “орден” – це привілей або розрізнення рухів заснованих у середньовіччі.

 

 

 

Частина І

Частина ІІ

Частина ІV

 

 

Джерела:

Залишити своє місце в історії