“Конгрес сімей” очима Францисканської Молоді

Францисканська Молодь – маленька спільнота у величезному світі, але неймовірно велика в очах Божих. “Сім’я сильна Богом” – в Конгресі саме під таким гаслом ми мали радість брати участь 20 – 22 вересня.

Те, що ми сім’я, думаю, я досвідчила не так вже й давно. За прикладом святого Франциска Ассизького ми називаємо один одного братом та сестрою але збагнути суть цієї любові до ближнього і приймати іншу особу такою, яка вона є – допомагає Ісус, котрий тихо приходить через Слово, свідчення інших людей та формаційні зустрічі. Він творить нашу історію, нашу сім’ю, котра складається, також, з братів та сестер, Він творить нас…
21 вересня вінницька спільнота Францисканської Молоді мала честь послужити у костелі Матері Божої Ангельської, де проходив другий день Конгресу, а саме – програма для молоді.
Почали ми з Утренньої, під час якої молодь з усієї країни знайомилась з різними спільнотами парафії, а також, мали можливість послухати свідчення подружніх пар, котрі зростають у цих спільнотах. Думаю, це стало неоціненним даром для кожного з нас.

Подружжя ділились про те, які труднощі їм вдалося подолати разом з Богом, у Трійці єдиній, та яка це велика радість вчитись любити та бачити плоди цієї праці у своєму житті. Закликали, також, молодь не поспішати з вибором майбутнього чоловіка/дружини, але розпізнавати стосунки та свою готовність до подружнього життя; не одружуватись через страх самотності але насправді чекати на свою людину, котра можливо вже йде вам на зустріч.
Подружжя зазначали, що дуже важливою є спільна молитва. Незважаючи на втому та стрес, котрі протягом дня могли досвідчити, вони намагаються спільно з чоловіком/дружиною та дітьми завершити його, віддаючи Богу всі турботи прожитого дня. Це підносить кожного у вірі та любові один до одного, а також, зміцнює сім’ю духом. «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт 11, 29).
До спільної молитви закликали також молодих людей, котрі тільки розпізнають свої стосунки, а тим, хто ще не зустрів людину свого покликання, рекомендували молитись за майбутню дружину/чоловіка.
Далі для молоді були організовані екскурсії по монастирю та підземеллях, а закінченням дня стала Євхаристія.

Францисканська Молодь намагалась віддати себе в цей день служінню.

Хтось був аніматором і намагався організувати групу молоді, хтось присвятив себе вивченню історії і проводив екскурсії, а хтось став добровольцем до прибирання храму. Не обійшлось і без медгрупи, котра надавала необхідну швидку допомогу усім, хто її потребував.
Проте кульмінацією став останній день Конгресу, 22 вересня, коли відбулася процесія з Пресвятими Дарами – «Марш сімей», котрий увінчався урочистою Мессою в центрі міста.

Дуже яскравою для мене стала процесія міністрантів, священників та єпископів, котрі урочисто вийшли з храму. Однак особливим чином доторкнуло саме винесення Монстранції з Пресвятим Тілом Ісуса. Це викликало у мене такі шалені емоції, що хотілось одночасно і сміятись, і плакати, а радість невимовно розривала груди. Усі преклонили коліна і схилили голови перед Ним. Ось Він посеред нас, як завжди, але сьогодні особливо явно, особливо покірно, особливо просто… І сяє Він ясніше сонця.

Під час Конгресу я почула слова, котрі торкнулись мого серця – “ідіть за миром”, і я насправді йшла за миром, котрим є Ісус.
Слово «мир» останнім часом має особливе значення в моєму житті. Напевно це все тому, що я все більше і більше досвідчую його у своїй щоденності. Я довго не мала миру на серці, керувалася емоціями і не могла довірити Богу одну справу. Думала, що сама впораюсь, що в мене є план. Я навіть перестала молитись в цьому намірі, бо не могла промовити слів “якщо на те Твоя воля”. Але все враз перемінилось. Ісус, як завжди, прийшов тихо. Пам’ятаю, що вже кілька днів перебувала у стресі, емоції переповнювали і я ледь стримувалась. Але під час роздумів зрозуміла, що сама не здатна щось змінити. І скільки я б не опиралась, не маю сили змінити те, що повинно статись. Все, що в моїх силах – це чекати, любити і молитись. Любити себе, любити ближніх, любити те, що роблю. В той день я сказала Богу “Так” і довірилась Його волі. Глибокий мир огорнув моє серце. На другий день прийшла велика спокуса зрадити своє слово, почали повертатись нарікання і страх, я відчула дію диявола. Але “там, де є любов, немає страху, бо досконала любов Божа проганяє страх” і тоді знову відповіла Богу своє “Так”. Зараз помічаю, що кожного разу після Євхаристії маю мир в серці. Буває, що після важких буднів не хочеться ні спільноти, ні друзів, лише поїхати додому, щоб відпочити. Та коли вдається пересилити себе і піти на Службу Божу, то там знову кажу своє “Так” Господу і всі турботи та занепокоєння зникають й приходить Мир. Зробивши вибір один раз, мусимо робити його завжди. Таким є моє маленьке свідоцтво присутності Бога в моєму
житті.

Насправді Бог завжди торкає наші серця і кожне серце завжди по особливому. Комусь для навернення достатньо однієї людини, котра свідченням свого життя розповість про Бога, а комусь потрібен цілий натовп. Вірю, що свідчення нашого життя, присутності усіх нас на цій процесії також не залишить байдужими серця людей, котрі стали, на перший погляд, випадковими свідками.
“Сім’я укріплюється вірою” – ось, що проголошували сотні сімей, стоячи на колінах перед Ісусом на центральній вулиці міста, без страху свідчили про Бога та Його дію в своєму житті.

Сім’ї та цілі родини зібрались в одному місці для примирення, зміцнення та навернення. Під час процесії кожен йшов за свою сім’ю, ніс свої прохання та молитви, прагнення та очікування, які з миром та довірою віддав під час Святої Меси в руки нашого люблячого Отця. Йдучи в процесії, я також відчувала, що беру в ній участь заради своєї сім’ї, котра зараз переживає кризу; за всю Францисканську родину, котра часом переживає різні проблеми; а також за всі українські сім’ї, котрі мають труднощі чи є на межі розриву. Я йшла за Ісусом, як і всі, хто там був.

Наша спільнота Францисканської Молоді звикла бути разом і тому, під час процесії, ми також намагались об’єднатись. Зважаючи на кількатисячний натовп, це було складно але все ж усі докладали зусиль, щоб зібратись разом. Ми тримались один за одного, щоб не загубитись. Хтось пробирався крізь натовп ззаду, когось підхоплювали по дорозі і врешті- решт нам вдалось зібратись разом вже на площі ім. Василя Стуса для спільного пережиття Святої Меси.

Вражають ділення людей, котрі по-особливому пережили цю подію. До прикладу, наша сестра зі спільноти Аліна Терещук в той день відчула щось насправді неймовірне:

“В неділю, коли була хода від центрального Храму Матері Божої Ангельської, мене найбільше доторкнув той момент, коли винесли Ісуса в Пресвятих Дарах. Було таке відчуття, що я перенеслася в епоху, коли Ісус проповідував, йдучи від міста до міста і збирав натовпи людей, які слідували за Ним, щоб почути Його вчення. І тут, в нашому місті, у XXI-му столітті я також можу переживати такі події, коли зібрались люди зі всієї України, щоб також почути Слово, разом помолитись, євангелізувати і проголошувати Ісуса всьому місту.”

Така подія, як “Конгрес сімей”, вперше проходить в Україні і те, що місцем для його проведення обрали саме Вінницю, є гордістю для багатьох її мешканців. Вражає ділення нашої любої сестрички Вікторії Кушнір, котра пережила цю подію:

“Переживала досить цікаві емоції – радощі, гордощі, хвилювання, відповідальність… Дивилась на всіх тих людей, котрі проходили вулицями, як тут багато паломників, скільки вірних, тут присутній Ісус”. Це було прекрасно, переживати таку подію в такому звичайному для себе місті…”

Вірю, що цю подію в особливий спосіб пережили тисячі сердець. Через адорацію, Слово Боже, молитви і пісні, котрими прославляли Бога, насправді зміцнились ми самі. Гадаю, через певний час, багато хто забуде про Конгрес, «Марш родин» та святу Месу в центрі міста. Тоді виникає питання: “чи потрібно було влаштовувати подібне дійство і витрачати стільки сил і ресурсів?” Відповідь проста – якщо після Конгресу навернеться принаймні тисяча сімей, то певно що так, потрібен був; якщо ж тисяча не збереться, а лиш сотня, то відповідь – однозначно так, потрібен був; і якщо плоди дасть лише одна сім’я, то відповідь – беззаперечно так, потрібен був, бо з однієї, навіть найменшої сім’ї, благословенної Богом, виходять величезні народи.
Мати Тереза з Калькутти казала: “Якщо ви хочете змінити світ, то йдіть додому і любіть свою сім’ю”. То ж давайте вчитись любити свого чоловіка/дружину, дітей і батьків, кожного брата і сестру і проголошувати у світі Мир, котрим є Ісус Христос!

Автор: Васильченко Анастасія