І Слово стало Тілом і оселилося в ФМ Київ…)

Сніг, мандарини та бенгальські вогники
***
Ще за місяць до нового року вся францисканська молодь перебуває в очікуванні. І причина тут далеко не в новому році та його мандаринах. Ми чекаємо зустрічі з близькими, що живуть далеко, щоб їсти разом, молитись разом, сміятись разом, співати разом і просто бути поруч, бачити один одного і посміхатися. Це радість братерства, що між своїми виражається словом «Греччо».


Хто був хоча б раз на цих реколекціях, розуміє наскільки особливий цей монастир в Старконі. Розумний замок на дверях, що відкриваючись говорить «The door is open», хоч і чується «Дурет один», ці келії з назвами святих, ця акустика, що йдучи коридором чуєш відлуння сміху з трапезної, цей могутній Хрест Сан-Дам’яно, що перед ним завжди відчуваєш себе таким малим. Звичайно, все це такі дрібнички, що не були б такими особливими без тих людей, що з’їжджаються в цей монастир на початку кожного нового року.
Кожного нового року, окрім цього року… уви.
Як я вже казав-писав, все почалось за місяць до нового року. Події в країні залишали бажати кращого, і ТНР повідомила старших з усіх спільнот, що Греччо в Старконі цього року не буде. Було багато пропозицій і думок з приводу цього. Ми ще довго вирішували, чи поїдемо кудись, що будемо, а що не будемо робити. І тільки наприкінці грудня, за поривом натхнення і, маю надію, Святого Духа, зійшлись на тому, що організуємо реколекції самі для себе і як вміємо.
Про організаторів реколекцій. Хоч і в більшості все було побудоване на щоденному натхненні та імпровізації, все ж таки скажу, що це велике щастя мати таких ініціативних людей поруч. Разом з Радою ми подбали про пункти програми та розклад. Наш найкращий духовний асистент бр. Андрій подбав про приміщення для проведення реколекцій, а також кухню, на  якій завдяки коштам заробленим на Різдвяній ярмарці ми могли приготувати собі щось смачненьке. Звичайно, нам бракувало людей з усіх спільнот України, та навіть в такому маленькому колі осіб, перебуваючи разом, ставали дедалі ближчими й ріднішими один одному.


Встати з тої ноги
***
Кажуть, як рік зустрінеш, так його й проведеш. Так було і в нас.
Трохи втомлені від всіх тих організацій, але не менш організовані, ми продовжували життя в спільноті. Час минає як і раніше, але якось інакше.
Колись на Раді ми більше говорили про зустрічі, про якісь побутові штуки, типу грошей в скарбничці. Тепер більше говоримо про людей, про їх відкритість і вільність в спільноті.
Бог посилає нам Своє натхнення, змінюємося ми і змінюються люди довкола нас. Комусь в голову приходять ідеї, комусь їх реалізація. І так по троху ділимось один з одним тим, що маємо, тому ми найбагатші люди у світі)
       

Андрій Дяченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.