Дніпро долає перешкоди

Слава Ісусу Христу! 

На початку січня наша спільнота Францисканської Молоді, що в Дніпрі, вирішила після реколекцій «Greccio» поїхати в Карпати. Час у дорозі для нас плинув швидко й спокійно. Ми навіть встигли заїхати на обід до сестер у Кам’янець-Подільський і привітати їх колядками. 

Наш перший день у Карпатах припав на Різдво за Східним календарем, тож ми вирішили купити все необхідне на вечерю й відсвяткувати його разом. Усе пройшло в сімейній і радісній атмосфері. Ми смачно їли, сміялися й душевно розмовляли. 

Наступного дня, щиро радіючи й захоплюючись зимою Карпат, ми піднімалися на гору Хом’як. Не оминули нас і випробування: нарікання, невпевненості, страх. Проте з Божою допомогою ми перемогли їх, підтримуючи одне одного. Коли все ж таки піднялися на вершину, то пишалися собою й були вдячні Богові за те, що оберігав нас увесь довгий шлях. Надалі ми все більше закохувались у ті краєвиди. Сходячи з гори Хом’як, ми були дуже втомлені й вирішили провести наступний день у спокої та трішки відпочити. 

Третій день ми провели за відвертими розмовами й діленнями. Того дня проповідь брата Марка була про покликання. Дехто з нас з того моменту почав серйозно замислюватись про те, до чого кличе наш Отець. Свій день ми закінчили зворушливим фільмом про самопожертву й прийняття себе, що став гарним приводом до роздумів перед сном. 

Наступні два дні ми піднімалися на гору Маковицю й на гору Кострича. На Маковицю підйом був дуже легкий, погода була чудова, й настрій у кожного теж. А от підйом на гору Кострича через жахливі погодні умови для багатьох був справжнім випробуванням. Було холодно й туманно. Але Бог і там дав нам радість. Пообідавши смачними бутербродами, ми почали грати в сніжки й намагалися підняти один одному настрій. Хоча через туман так і не вдалося піднятись на вершину гори Кострича, бо не бачили б, куди йти, ми просто зійшли на поляну й бавилися в снігу, як діти. 

Наша спільнотка дуже вдячна брату Марку за весь проведений час у Карпатах. Він для нас був пастирем, який вів на правильний шлях не тільки в горах, але й намагався спрямувати нас правильним шляхом до Бога. Брат Марко постійно був для кожного підтримкою й навіть розуміючим і мудрим батьком, за що йому дуже вдячні. 

Також передусім ми дякуємо Господу, що був і є завжди поряд з нами. Що тримав над нами свою руку, обдаровуючи братерською любов’ю, відкривав наші серця один на одного. Що казав нам не боятися бути собою, бо Він вже нас такими створив і вже нас такими полюбив. 

За весь цей час в Карпатах ми навчилися братерству й більше дізналися про внутрішній світ один одного. І нехай так буде.

Даша Шендрик

.